то все-ж не 30.000, як запевняє, наприклад, Адам Мощиньский[1]. Думаємо,що при тодїшній малій залюднености країни і всїх повстанцїв, як в ватагах, так і поза ними, не було 30.000. А про те, коли навіть зменьшити число вигублених Поляками в 5–6 разів, то все ж таки винищенє такої кількости людей сьвідчить про нерозумінє польським урядом правдивих інтересів власної держави. Навіть з точки погляду шляхтичів-дїдичів, що найбільш за всїх потерпіли від колїїв і що за їх інтересами обстає наприклад Адам Мощиньский, величезна кількість покараних смертю є дїлом нерозумним, бо-ж тим самим пани позбулись потрібних їм робітників. На думку Мощиньского, краще було зробити так, як зробив комендант львівський, полковник Корштовский. Сей останнїй відданих йому 60 молодих, здорових, міцних гайдамаків не повісив, подібно иньшим комендантам і Стемпковскому, а примістив їх на своїй фабрицї, яко робітників: він „wymurował nimi pod owczas jedne z najpiękniejszych kamienic w rynku miasta Lwowa, trzymając ich w miejscu zdrowem i (певно) bezpiecznem; karmił ich za to i odziewał, że mu służyli do fabryk, aż do czasu zabrania Lwowa przez Austryaków, gdzie wtenczas uwolnieni z aresztu, popowracali do domow“[2]. Міркуючи далї, як міг би ще зробити польський уряд, Мощиньский каже: „jeżeli nie można bylo nasladować pulkownika Korytowskiego, to należalo przynajmniej, potraciwszy naczelników, decymować tylko dla przykladu zwiedziony lud i nie gubić haniebnie młodieży do 30 tysięcy (!) naizdrowszej i nadorodniejszej złem zgorszeniem i smutkiem, że nie było i katów do wieszania ich po miasteczkach, tylko jeden drugiego wieszał bez przygotowania religijnego na smierć[3]. В країнї, де бракувало людности, такий факт винищеня людей був верхом нерозуму, звістно, тим більше що ще перед 1768 р. навіть такий невидний чоловік як ґубернатор Младанович, настановлений на сю посаду Потоцким, вважав потрібним хоча-б тілько в інтересах свого патрона, мало дбаючи про державу, всїма силами збільшувати число людности в припорученій йому
