Петра I. з Туреччиною, вважали себе Поляки, стали залюднюватись руським селянством, що приходило сюди і з захода — з Волинї, Подїлля і Червоної Руси, і зі сходу — з гетьманщини. Важкі економічні і суспільні умовини в тім і другім краю примушували їх іти в спорожнїлий край з добрими ґрунтами. Але тут їх знову мусили стиснути рамки польського громадського устрою. Ґрунти, осаджені ними, здебільшого були власністю шляхтичів. Шляхтичі ж сї, скоро затих шум війни, зараз же вернулись до своїх маєтностей і незабаром заявили новим осадчим свої умовини, на яких сї могли користуватись панськими ґрунтами. Умовини ті спершу були досить вигодні для селянства, але на рештї, коли збіг речинець пільг, вони все ж таки мусили витворити конечним наслїдком міцний кріпацький устрій. Разом з тим не могло не початись знов гнобленнє православя на користь унїї. Давнїй лад шляхетсько-католицької Річи Посполитої таким робом знов набирав сили в південній Руси і селянству її знов потрібні були оборонцї, котрі могли б хоч почасти замінити козацтво, що пропало на правім березї Днїпра. Такі оборонцї і явились.
З ласки польських мемуаристів, звичайно сих нових оборонців руської народности і православя величають гайдамаками, а ввесь той рух, ними викликаний, що хронично тягнув ся протягом усього XVIII столїття, — гайдамацтвом. Підстава для сього є, та проте в сїм разї ми маємо до дїла з назвою не цїлком певною, перенесеною з значіння вузьшого на далеко ширше і навіть не однородне. В дїйсности гайдамаками звали здавен свого роду відщепенців грубо складеного суспільного польського устрою, людей, що й самому козацтву заваджали — і завдяки розбещености їх інстинктів і завдяки не співчуттю їх ідеалам козацтва; инакше, вони певно б могли пристати до нього. Сама назва „гайдамака“, з турецьким глагольним корінем в основі — „гада", мусила здавна означувати, відповідно змислу коріня, людей, що викликали в суспільности замішаннє, трівогу, рух[1]. Найбільше йшло в гайдамаки забужан і поднїстрян, що, як каже Костомаров, відзначались більшим нахилом до буч і непо́слуху.
- ↑ Антонович, Изслѣдованіе о гайдамачествѣ, ст. 10.
