зомъ“ усунені — перший з ігуменства в Матронинськім манастирі, а другий — від урядованя переяславською епархією. Гервасий після сього прожив якийсь час в спокою в київськім Михайлівськім манастирі, де і вмер в кінцї 1769 р., Мельхиседек же спершу був ігуменом в переяславськім манастирі, потім в київськім Видубецькім, далї в лубенськім Мгарськім, де став архимандритом і на рештї в глухівськім, причому якийсь час був Київо-Софійським катедральним намістником (те саме, що тепер катедральний протоєрей); вмер він 1809 р.[1]. Усуненє з місця кипучої дїяльности, хоча-б навіть „пристойнымъ образомъ“ для таких насаджувачів духовної ниви, якими були архиєрей Гервасий і ігумен Мельхиседек, являлось тяжким ударом долї.
Але коли так тяжко було уникнути непорозумінь високо знесеним духовним дїячам Гервасию і Мельхиседеку, то для людей, що цїлком не мали відомостей про пляни і наміри дипльоматиї, а тимчасом бажали дати собі справозданє з усього, що діялось навкруги їх, майже неможливо було при щирости сердешнїй не впасти в ряд блудів sui generis. І ось ми бачимо, що капитан росийського війська Станкевич, що був в чорнім гусарськім полку, нїби для вербунка в гусари людей, набрав в Смілянщинї віддїл з 1.000 чоловіка і став орудовати в дусї колїїв недавнього часу. Коли-ж проти нього вислано віддїл поручника ямбурґського полка Вепрейского, то на визвол йому рушила була чимала гайдамацька ватага; тілько з тяжким трудом вдалось Вепрейскому захопити і самого Станкевича і 200 чоловік з його відділу[2]. Співчутє до Станкевича межи гайдамаками, що тинялись біля границї, було таке велике, що київський ґенерал-ґубернатор радив військовому начальству скорійше відвезти Станкевича під добрим конвоєм до Кременчука, боячись, щоб гайдамаки не здумали ослобонити з меньш укріпленої Сміли такого важного злочинця[3].
