До питань, що потрібують розвязання для характеристики колїївщини, належить між иньшим питаннє — чи була у колїїв яка орґанїзация, чи вони складали з себе тільки розбішацькі банди, що вели свою дїяльність без пляну, керуючись тільки самим бажаннєм здобичі.
З цїлого ряду характеристик дїяльности поодиноких ватажків повстання, наведених нами в сїм роздїлї, не тяжко зауважити, що загальний плян дїяльности в колїїв був, що плян сей мав на метї захопити київське воєводство або принаймнї значну частину його через акцию більш менш значних сил в чотирох кутах сього району: 1) біля Уманї, 2) біля Чигирина і взагалї в Приднїпрянщинї, 3) біля Білої Церкви і 4) недалеко Радомишля на границї київського Полїся, при чому ватажки Залїзняк, Неживий, Швачка і Бондаренко були проводирями сих сил, що й були направлені для захоплення означених пунктів. Плян сей виконував ся з певною упертістю, хоча натурально, повна незвичка до військової дісціплїни сїльського люду, що наповняв ватаги згаданих ватажків, мусила ставати на завадї правильній акциї до осягнення обраної мети. Далї, річ очевидна, що з усїх згаданих чотирьох ватажків Залїзняка вважали головою повстанцїв. Він називав себе полковником війська запорозького, тим часом як Швачка, Неживий і Бондаренко раз-у-раз титулувались тільки курінними атаманами сього війська. Окрім того той же материял наводить на гадку, що зазначений висше плян уложено не на самім початку руху в цьвітнї р. 1768 і що до розміщення головних сил в указаних чотирьох кутах київського воєводства, спершу колїї сполученими силами під проводирством Залїзняка пройшли по якійсь частинї Київщини.
Нарештї при характеристиках меньш важних ватажків досить виразно виступає та обставина, що власно сї ватажки, паралельно з дїяльностию головних сил і участю їх в правильних боях і облогах, вели партизанську війну. Невеличкі
