Родив ся Іван Старшевський в селї Вакулинцях богуславського ключа. І батько його, і дїд і прадїд всї були попами. В рік суда, р. 1771, мав він 33 роки. До 15 лїт вчив ся в місцевій школї, треба думати в с. Вакулинцях; потому батько його, байдужний до унїї і до дізунїї, що було тодї звичайним, відвіз його в Переяслав до тамошньої семинариї. В семинариї Старшевський пробув пять років, повчившись один рік навіть в поетицї. Вернувшись до Переяслава, молодий Старшевський спершу жив при батькови, не маючи що певного робити. Коли ж минув таким робом рік, батько віддав Івана до священника Любинського, інструктора „русской консисторіи“, для підготовання на священника (na kapłanstwo). Щось рік тягло ся знов се підготованнє, а потім Іван Старшевський одружив ся з донькою деренковського попа (Деренковець, с. черк. п. над Росю на Сх. від Корсуня) Евдокією і діставши висвяченнє з Радомишля, був призначений в парафію батька свого в Вакулинцях, де мусив бути тільки викарієм. Самостійну ж парафію тодїшнїй унїятський офіциял Примович дав йому після півтора року. Парафія ся була в мошенськім ключі в с. Березняках (черк. п. над Тясмином на Півд. від Смілої). Там Старшевський попував чотири роки. Ми бачимо, таким робом, що після виховання в православній семинариї, бажаючи дістати парафію і засоби удержання, Іван Старшевський і на священство підготовлюєть ся в унїята, „инструктора русской консисторіи“ і саме священство приймає від унїятського офіцияла. Вказане висше умисне іґнорованнє духовними і цівільними властями ріжниць віри унїятів і дізунїтів і майже повний брак можливости зноситись українському духовенству з Переяславом і тамошнїм архиєреєм — все се цїлком природно викликало і подибане нами в Старшевського байдужне відношеннє до справ релїґійних або певнїйше ієрархічних.
Та ось р. 1767, як се вже було сказано і як потверджує Старшевський в своїх виказах на судї в Коднї, між попами польської України почались частїйші зносини, а наслїдком того було зміцненнє „благочестия“ і межи попами. На своїх тайних нарадах вони очевидячки прийшли до сьвідомости, що зберігаючи унїю, вони загублять самих себе. І справдї сїльські громади тодї що раз більше присягали в Переяславі на вірність „схизмі“, як називав Старшевський православє і що раз більше
