Сторінка:Начерк Коліївщини на підставі виданих і невиданих документів 1768 і близших років (1898).pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 20 —

в „двір“ до підстарости Михайла Жеребка. Роздражнені селяне тим часом якось раптом остигли. Другого дня Жеребко, забувши про небезпеку, став усїм верховодити, ввів без всякої перешкоди попа Фалинковського в церкву, а про Старшевського сказав до громади: „Я вам того попа Старшевського звелю повісить на вербі“.

Одначе згода з унїятським попом тривала в завадівців недовго. За місяць після того, що сталось, титар Іван Василенко, а з ним і Іван Овсїєнко приїхали до Переяслава і почали знов просити архиєрея, що б дав їм благочестивого попа, бо Старшевський не хотїв зоставатись у них. Архиєрей одначе знов дав їм Старшевського, про чому вимагав, що б вони, завадівцї, дбали про охорону свого пастиря. Коли Василенко і Овсїєнко приобіцяли се, то Старшевський знов поїхав з ними в Завадівку. Там він замешкав у титаря Василенка і став відправляти всї треби, не маючи церкви, що все була в руках Фалинковського. Семен Фалинковський запевняв, що Старшевський і за перших своїх приїздів потайки в ночі хрестив дїти в Завадівції і потайки ж на городах ховав завадівських небіжчиків. В останнїй раз, коли він приїздив в Завадівку, Старшевський насьмілив ся навіть на Водохреще, 6 сїчня, вийти з цїлою громадою на Йордань. Так стояла річ з Пилипівки р. 1767 до Стрітиння 1768. На Стрітиннє ж завадівцям вже урвав ся терпець, вони витягли попа Фалинковського на кладовище і відобрали йому ключі від церкви. Старшевського при сьому не було: він був тодї в Деренківцї; але він, як запевняв Семен Фалинковський, знав про се, що задумали завадівцї. Як би там не було, а церква на сей раз лишилась в руках громади і вона ввела в неї Старшевського, що й почав тодї служити в нїй, а потім дякуючи звісним вже нам пригожим обставинам, не покидав сїєї парафії аж до самого свого арешту.

Оглядуючись на все те, що сталось з Старшевським, ми бачимо, що йому, не позбавленому звісних здібностей, але в усякім разї людинї без певних переконань, що примушували б його боронити щось з силою подвижників, вишало на долю грати ролю благочестивого, тим більше, що в початку р. 1767 така роля ратувала його й від голоду. Далї ж ми бачимо, що коли опинив ся він перед судом Поляків, то признавав себе