кіями забивали, уніатамъ гонителямъ великую протекцію давали во всемъ, а наши священници мошенскіе, которие до благочестія пристали, всюды гонимы были, по лѣсахъ и по разныхъ мѣстахъ укрывались“. „Сверхъ же того, кажуть далї мошенцї, той же губернаторъ на нашу громаду великое страхованіе наносивъ и заподлинно мнилъ на насъ конфедерацію спровадити изъ ляховъ, чтобъ зъ насъ христіянъ ни одній души въ живыхъ не осталося“. І от при таких обставинах на поміч мошенцям явив ся Неживий. Полякам і Жидам скрутно прийшлось, але нїкого иньшого він при тому не скривдив. Останні слова про нього в свідоцтві мошенців такі: „что же г-нъ Семенъ Неживый атаманъ бытностію его в Мошнахъ и з воинствомъ людямъ нашимъ ни меньшей кривди не учинилъ, совѣстію о томъ свидѣтельствуемъ и какое подписуемось, неграмотные бывши, крестами“.
З другого свідоцтва — міщан і козаків канївських[1] ми бачимо, що Неживого вони прикликали на поміч для оборони від панів, що, як вони казали, задумали спокволу повідбирати в козаків канївських збрую і опісля беззаступних перебити їх, що й почали були помалу робити. Коли Неживий прийшов до Канева, пани заперли ся в замку, але гайдамаки примусили їх звідти вийти, підпаливши двір поручника, що від нього загорів ся й замок. Як тільки вийшли звідти Поляки, на них зараз напали не тільки гайдамаки, але й ті козаки, що були з ними в замку і що пристали тепер до Неживого. Бойовище було страшенне, але й тут Неживий не вчинив кривди оборонюваним. „Той же высшеупомянутый атаманъ, — так кінчить ся свідоцтво канївців — будучи вь городѣ нашемь Каневѣ, жителямъ здешнимъ никакой обиды не дѣлалъ, но токмо и то по возможности своей отъ мѣщанъ каневскихъ что имѣлъ, тѣмъ войсковыхъ козаковъ кормилъ и грабительства христіанамъ никакова не дѣлалъ; въ томъ мы ему атаману вьшеупомянутому войска запорожскаго козаки и мѣщане каневскіе даемо квитанцію съ подписаніемъ рукъ нашихъ во свидѣтельство“.
На рештї в третім свідоцтві, виданім медвідовцями[2] оповідаєть ся про напад конфедератів спершу на Жаботин (м.
