Та хто б не був укладачем золотої грамоти, вона в усякім разї і в тім і иньшім вариянтї істнувала, і р. 1768 та й пізнїйш багато людей вважали її за правдивий указ Катерини II. За правдиву вважали її і польські історики, як напр. Моравский і Шуйский[1]; але були між Поляками і люде, що відкидали можливість для Катерини II при її відношенню до Річи Посполитої співчувати гайдамацькому рухови р. 1768: до числа таких належать автори мемуарів про той час, Ліппоман і Мощиньский. Сам гр. Румянцев, коли в перший раз почали заходити до нього чутки про якийсь невідомий йому указ Катерини II, був дуже замішаний і очевидячки ладен був допустити, що такий указ був. Так в однім донесенню до царицї він писав про своє тяжке становище ось як: „…но теперь, поелику не знаю, чтобъ отъ вашего императорскаго величества даны были на сей случай какія особыя повелѣнія запорожскимъ козакамъ, въ моей командѣ находячимся, а по поступкамъ ихъ считая быть каковой либо разбойнической партіи, воспріялъ я сіи мѣры…“ и т. д.[2]. По части той же сумнїв спостерігаєть ся і в наказї графа Румянцева командиру карабинового полка Протасєву, що був посланий під Канїв проти ватаги Неживого. В наказї сім між иньшим читаємо[3]: „…овладѣть ими (козаками Неживого) и тогда требовать у нихъ того указу, который они тамъ обьявляютъ о присылкѣ своей; а когда бъ таковое сходственное письмо вѣроятно бъ они предьявили, то оное заразъ отправилъ бы, при своемъ
- ↑ Morawski. Dzieje Polski. V. 87. Joz. Szujskiego Dzieje Polski, IV, 440.
- ↑ Переписка гр. Румянцева. „Кіев. Стар.“ 1882, кн. 9, ст. 543.
- ↑ Ibidem, ст. 540.
спалили перш титаря в Млїєві, а далі й хуторки чернечі мотроненські попалили. А в тому монастирі бувъ гуменъ… охъ, забувъ же я, якъ його звали. Бачить, що лихо ляхи роблять, полуплять голови благочестивимъ, а писака добрий бувъ, та якъ удравъ золоту грамоту! А Максимъ Залізнякъ приіхавъ на поклоненнє, а вінъ ёму й піднісъ: „великъ світъ государиня велить різать жыда й ляха до ноги, щобъ і не смерділи на Вкраіні“. Якъ гукнувъ Залізнякъ на охотника, такъ и поваливъ народъ, — уся Смілянщина й Чигиринщина. Якъ пішли винники, то-що, тогді вже веліла мати і валъ брати (Зап. о южн. Р. ч. I ст. 149).
