його, нїм йому зовсїм відмовить, побачитись з ним, виїхавши для сього на половину греблї.
Таке оберненнє до росийського офіцера було можливе з боку Неживого при повній його певности, що тільки з непорозуміння Хорват міг дати захисток в руськім місцї ворогам православя — Полякам і Жидам. Через те для нього цїлком незрозумілим лишилось і те, як його прозьбі про видачу спільних ворогів могли відмовити. Тим часом власне так і стало ся. Для перемови з Неживим виїхав „на половину греблї“ з невеликим віддїлом салдатів не сам Хорват, а поручник князь Іван Манвелов. Неживий зустрів його з хлїбом-сїлю. На друге проханнє видати йому Жидів і Поляків, Манвелов відповів, що „тѣхъ жидовъ и поляковъ, потому что оные въ силѣ предложеніевъ находятся у насъ подъ защитой отдать невозможно“[1]. Як се могли бути в росийських офіцерів під охороною люде, що їх, як було сказано в золотій грамоті, росийська цариця велїла вирізати „до ноги“, — Неживий не міг зрозуміти і йому здавалось, що причиною сьому — хабарі. „Хиба вашому высокородію (Хорватови) великое награжденіе зделали, что оныхъ (Поляків і Жидів) принимаете?“ — писав тін тодї.
А ще ранїйше Семен Неживий звертав ся з Медвідовки до командира гусарського полка Федора Чорби з заявою, що він розігнав вже конфедератів, „которые народу христіанскому великія бѣды и разоренія дѣлали“ і при сьому питав ся, що йому робити далї. „Теперича, писав він, содержусь въ Медвѣдовцѣ со всею своею командою и ожидаю отъ вашего высокородія милостивой резолюціи: что мнѣ впредь поступать“[2].
Ясно, що так міг звертатись до росийських офіцерів тільки чоловік, цїлком певний, що робить діло, бажане росийському урядови.
Але що особливо вражає при читанню наведених що-йно заяв Неживого, — так се те, що він все таки вважає своє дїло приємним і росийському урядови навіть і після захоплення ґенерал-майором Кречетніковим гайдамаків під Уманю. Наведений лист до командира гусарського полка Федора Чорби
