з нею масу шляхтичів і Жидів і опісля вже оповісти на допитї все висше подане про Залїзняка і Неживого? Ясно, що се міг сказати Швачка тільки при умові, що він зовсїм не був під Уманю і наказ справуватись самостійно в указаній місцевости дістав від Залїзняка ще перед Уманською різнею, так само як і Неживий. А що допит Швачки і його полоненнє сталось власне в початку липня — се доказує ся покликуваннєм Румянцева в своїй реляциї на рапорт Протасєва з 9 липня.
Обмежуючи дїяльність Швачки васильківським або білоцерківським районом, ми разом з тим не ведемо його і в Смілянщину. Про перебуваннє Швачки в сїй останній і про його пійманнє Москалями під Смілою в лозах, дійшов врештї тільки д. Кулїш[1] зо слїв свого оповідача Кіндрата Таранухи Смілянського, що, кажучи про загин Швачки, висловив ся так: „тогда стійчики, що замку стерегли, застукали їх от-тут в лозах“. Але в сїм разї, як цїлком слушно каже Максимович[2], — се свого роду licentia poetica, тим більше, що той же Тарануха в піснї про Швачку сьпівав, що його повезли з Богуслава.
Після вияснення питання про місце дїяльности Швачки, про час забрання його в полон і число його ватаги, нас тепер натурально найбільше цїкавить те, що він робив. Що його заповітною метою було добути таке велике гнїздо, як Біла Церква, де сховалось чимало шляхти і Жидів — се видко і з тих документів, що ми вже навели. Та за явною неможливостию здїйснити сю мету навіть при тисячній ватазї, Швачка очевидячки вичікував щасливійших обставин і, вичікуючи, нищив шляхту і Жидів спокволу, відповідно тому, як йому приводили їх селяне тої округи, де він обертав ся. Устроїв він свою, так сказати, головну кватиру у Фастові і туди то приволочувано на вбивство шляхтичів і Жидів обидвох полів і ріжного віку. В книзї кодненського суда є кілька вказівок що до такої дїяльности селян. Так селянин з с. Скрелівки Олекса Кочубай[3] був поставлений своєю громадою на сторожу, що б зловити шляхтичів — Оль-
- ↑ Кулишъ. Записки о юж. Руси. т. Оглав XVI і текст ст. 135.
- ↑ Максимовичъ. Сочиненія, т. I, ст. 615.
- ↑ Кодн. кн., ст. 538–539.
