роднім оповіданню Бондаренко трохи з'ідеалїзований, понурий вигляд його там з нього знято, як знято його в народних піснях і зо Швачки. Зміст народнього оповідання такий.
Бондаренко був родом з села Грузького, де був дїдичем Харлінский. В окономії призначили Бондаренка, ще як був він хлопцем, сторожем при кухнї — і тут в сїй ролї зазнав він чимало лиха. Нарештї він сказав собі: „дай, Боже, ноги, — куди очи втраплять, туди й дорога“, і втрапив до Залїзняка і Швачки. У них він здибав Нечаєнка, що й став йому нерозлучним другом. Незабаром Бондаренко зробив ся правдивим „лицарем і характерником“, що вмів замовляти зброю — його самого й куля не брала. Зібравши за якийсь час свою ватагу, Бондаренко вже яко ватажок зважив ся побувати і в своїм родовищу, у матері, в Грузькому. Про се і в піснї співається:
|
Не захотїв Бондаренко на Українї жити |
В Грузькому привітали Бондаренка добре і священник благословив його „на все добре“. У священника в домі Бондаренко й жив. Нїкому в селї кривди він не чинив; тільки „шапаря“ (клюшника) Яроша за „господиню“ (клюшницю) Мариську він настрахав трохи і навіть звелїв його обграбувати, знаючи яким нечесним способом він нажив ті гроші і памятаючи власні кривди від нього. Увесь час, коли був він в Грузькому, він бенкетував в селянами, беручи горілку з панських складів. Але тих селян, що мали роботи, він не тримав при собі і після первого ж бенкета дав їм похмелитись і відпустив. Бенкетуючи, Бондаренко всеж таки не забув про свою родину і що б запомогти матері він послав приятеля свого Нечаєнка з кількома гайдамаками в околицї Грузького грабувати і здобичю сїєю обдїлив матїр і родичів, порадивши їм замінити назву і виїхати за московську границю. Коли до нього привели малого сина дїдичевого, то він погладив його по голові і дав йому пряника. Бабі, що його принесла, велїв його доглядати, кажучи: „адже ж буде він вашим паном“. Пішов Бондаренко з Грузького, як довідуємось з оповідання, скоро явив ся туда віддїл
