польських гусарів, чого, як ми знаємо, в дїйсности не було. З сими гусарами Бондаренко нїби почав навіть битись, про що і в піснї співаєть ся:
|
Наїхали гусари Грузьку палити, |
Після сього фантастичного епізода розповідаєть ся далї в оповіданню про прихід Бондаренка в Макарів і схопленнє його там козацьким сотником Щербиною з Корнина, що, як ми вже знаємо, потверджуєть ся і Лїппоманом і нашим документом. Нарештї в оповіданню говорить ся про те як був покараний смертю Бондаренко в Чорнобилю, що дїсно й сталось по присуду домініяльного суда.
І так в народнім оповіданню Бондаренко зовсїм не є фанатичним ненависником своїх ворогів: він жалує сина свого пана, хоча й бачить в ньому будучого пана: він навіть не мстить ся смертию над своїми найлютїйшими ворогами — „шапарем“ і „господинею“, а обмежуєть ся тим, що настрахав їх обох; він на рештї добрий сїмянин. Такий Бондаренко, певно, не подібний до зхарактеризованого нами, історичного Бондаренка, що дозволив на своїх очах вбивство матери з примусу гайдамаків, що сам вибивав своїх ворогів на право й на лїво, і навіть жінок. Але така ріжниця між Бондаренком кодненських актів і народнього оповідання і пісень не мусить нас разити. Народу тяжко було згадати темні риси своїх оборонцїв, риси, що псували б суцїльність змальованого думцї чистого образа борців за віру і правду.
Вертаючись знов до вказаної нами в початку роздїлу орґанїзациї серед гайдамаків і до їх пляну охопити Україну,
