дають в ночі великі огнища, потім грабують, палять, ріжуть супротивників, уводять з собою не тільки чоловіків, жінок з малими дїтьми, але й волів, корів, коней, овець, кіз і иньше, а ненавистних мусульманам свиней заганяють до сушнї і підпалюють її з чотирьох боків. Сї віддїли не сміють віддалятись в бік більш як 8 до 12 миль; отяжені здобичю вони хапають ся сполучитись з головним військом, що й легко знаходять години за чотирі, бо головний корпус, маючи в першім рядї близько 500 коней, розтягаєть ся на велику просторонь. Скоро вертають ся грабіжники, — два сьвіжі крила віддїляють ся на право і на лїво, грабують і плюндрують так само як і перші і потім вертають ся, а натомість виходять на здобич нові віддїли.“
За часів Хмельницького в боротьбі з Поляками український люд теж воював загонами, але загони наші меньш були звязані з головними козацькими силами, нїж загони татар зі своїм головним корпусом. М. Костомарів так характеризує загони, що розсипались по Українї в лїтку р. 1648[1]. „По українській землї, читаємо в нього, кружляли узброєні віддїли, що звались загонами. В старовину ся назва давалась татарським полкам, але тепер вона означала руських військових охотників, переважно втїклих і непокірних панських селян. З кількох містечок і сел збірались молодї й старі, тільки здатні до бою селяне, узброювались, коли всїм не вистачало зброї, косами і ломаччем і сходились до Хмельницького, що записував їх в полки, подїляв на сотнї, наставляв начальників, часто з них же, коли між ними були відважні і спритні голови. Потім такі юрби йшли вичищати, як говорили тодї, руську землю. Иньші ж зовсїм не зносились з своїм „батьком“, а просто збіралась ватага, вибірала отамана і йшла на грабування і убивства. Вони звались козаками, хоча б орґанїзовавшись в ватаги самовільно, і не були записані в козацький реєстр: число їх зростало незвичайно швидко, до того, що незабаром вони могли руйнувати не тільки панські двори, але й укріплені замки і міста. Звичайно, скоро козацький загон з'являв ся в панськім містечку і селї, піддані вітали гостей
- ↑ Костомаров, Богданъ Хмельницкій, ст. 314, 315, 321.
