чоловік тамошнїй, родом з Охримова. В Манастирищу Паралюш спалив костел, а під Цибуловим заняв стадо і, облїгши тамошнїй лїс, виловив всїх шляхтичів, що поховались там, і казав всїх їх перебити. Коли ватага ся прийшла потім до Княжої Криницї і там до Паралюша дійшла, чутка, що в с. Зарубинцях якісь гайдамаки зрабували церкву, він зараз же послав туди на розвідини одного з своїх — Гната Щербину. Той прийшов в Зарубинцї, але громада зарубинська там його за раз схопила і відправила до с. Житника, де був тодї якийсь загін Залїзняка. Щербину ватага ся побила і кинула, а сама рушила до Уманї.
Очевидячки Паралюш вів акцию цїлком незалежно, хоча і в спільнім дусї повстанціїв. Годї вияснити факт спалення церкви загоном Залїзняка і ненависти, виявленої сим загоном до ватаги Паралюша.
Всї висше подані відомости витягнено з справи Гната Щербини, одного з гайдамаків ватаги Паралюша. Вироком Кодненської комісиї сьому Щербинї стято голову.
Дуже розпущеним і навіть розбійницьким виступає перед нами загін Івана Романченка.
До характеристики сього ватажка і його загону в Кодненській книзї знаходимо справу Івана Мельника.[1] Іван Мельник родом був з села Стичок нїжинського полка, значить по тодїшньому в межах Річи Посполитої був чоловіком заграничним. Вже жонатим перейшов він з свого рідного села через Київ в с. Квітки (черкаськ. п.). Коли прийшов він туди, то люде квітківські затримали його, щоб жив з ними (przyszed do Kwiltek gdzie od ludzi gromadskich przytrzymany aby tam mieszkal). Очевидячки мешканції недавньої руїни все ще відчували останки старої пустинї і для нормального людського життя в сьвіжо залюднюваних селах їм потрібні були люде і люде. На перші часи свого життя в селї Квітках Іван став за наймита в млинї (siedzial w mlynie); самостійним же
