фірородних поколінь було перед нею, що видали її, про котру навіть вороги писали: „Розумна й обережна, мала вироблений політичний досвід і змисл“…
Квін Вікторія! Найбільша господиня найбільшої держави світа…
І мимохіть пригадався мені державний гимн Великої Британії, котрий так поважно звенить у всіх пятьох частях світа.
Але що се?
Я відвернувся й побачив, як надходили шкільні діти парами. Дівчатка і хлопчики. З вінками і цвітами в руках. Тут і там біля них учителька або учитель. Ішли зовсім тихо, без ніяких співів, без розмов.
Щойно тепер запримітив я, що на підставі памятника королевої Вікторії стояло вже немало таких і подібних вінків як наднесли ті школи, що тепер надійшли. Значить, вони спізнилися. І може тому йшли так тихо, не знаю.
Я запитав наших пань, що се за парада. Вони й пояснили мені, — але я вже сегодня, по 10 літах, не можу собі пригадати, чи се був день імянин, чи уродин королевої Вікторії, чи інше державне свято. А тоді я не записав собі того, бо мені здавалося, що того ніколи не забуду. І ще одного не можу собі вже тепер пригадати: чи особа королевої Вікторії зроблена з того самого мармору що підстава памятника, котру я вис-
