ше описав, чи з іншого. Ніяк не можу собі того напевно пригадати, хоч зовсім докладно памятаю вираз її обличча. І памятаю навіть форму, величину і краску ріжних цвітів і вінків, які були зложені на підставі памятника, не кажучи вже про краску і неба і моря. А краски обличча самого памятника не можу собі напевно відтворити. Здається мені, що і підстава памятника і сама особа королевої були з мармору або тої самої краски або подібної. Та напевно не можу сказати.
Аж тут зачали йти до памятника — робітничі орґанізації. Я остовпів. Дійсно — йшли дорослі, правдиві робітники, йшли в синих робітничих блюзах тільки в чистіших як мають їх на собі при роботі, — йшли таксамо тихо як шкільні діти і таксамо несли вінки, тільки більші. Несли і клали довкруги. Тихо і поважно. Без співів, без промов. Помянули королеву свою і таксамо тихо відходили як прийшли.
І тут на той вид наступив у моїм мозку той перелім моїх політичних поглядів, про котрий я висше згадав. Як се відбувалося, памятаю вже лучше ніж краску мармору на обличчі памятника королевої Вікторії.
То було так.
Зразу дивився я немов безучасно на ті дивні для мене сцени. Потому зачало мені робитися на душі ніяково. Я ще не
