мені в душу дальше западали тяжкі слова:
— То було два. А три: Чи ти гадаєш, що коли Січ Запоріжська за близько пів тисячі літ не додумалася до іншої форми влади як до посипування сміттям голов нещасних отаманів своїх і до скакання в бочку з дегтем, то булаб додумалася потому? Ой ні братчику, ні. Її таки треба було зліквідувати. Бо якби того була не зробила цариця Катерина, то мусулманські Татари булиб до сеї пори мали свою державу в Криму й до сеї пори булиби брали ясир з замель України і ти сегодня бувби може невольником проданим Татарами десь у глибину Азії і з тобою тисячі таких як ти. А що, приємно булоб бити чолом до самої землі перед паном своїм і тихесенько скавуліти під канчуком його? Від того, братчику, освободила тебе і твоїх цариця Катерина і тому не маєш причини кидати камінням на память її[1].
На душі від таких думок робилося моторошно. А синьоблюзе анґлосаське робітництво йшло дальше перед памят-
- ↑ Запорожських козаків не треба мішати з городовими козаками, елєментом осілим і культурним. Запорожці були переважно добичники, котрим було все одно кого грабити. Їх інтереси були схожі з інтересами Татар: одним і другим залежало на тім, аби хліборобське населення не заорювало степів. Вже гетьман Богдан мусів кріваво здавити анархічне повстання Січи.
