ник цариці своєї, йшло з дивною покорою, від якої аж жар обливав мене. І дивний внутрішний голос говорив мені дальше якби в мізку різьбив:
— Так, так. Треба було вже давно перевести ревізію основ, на котрих відбувалося виховання молодих поколінь народа твого. А що ви в свій час не зробили сього, то коли окрадену землю твою збудили в огні великім, заскакали по землі батьків твоїх ті самі постаті з тою самою душею, що їх так справедливо вигнала з Січи цариця Катерина, розігнавши на сто вітрів. Тепер страшні духи їх вернули з вітрами тими і з давними гріхами своїми і знов зачали старий божевільний танець пяного Мамая по Україні. Ти бачив їх у тих самих довжезних шликах по саму землю, в часі коли чесний жовнір не мав чим покрити наге тіло своє. Ти бачив тих пяних отаманів від ріжних загонів чорної віспи та всякої іншої наглої смерти. Ти навіть помагав їм здирати і в болото кидати шапку Мономаха, що на короткий час заблистіла на голові лєґального представника старої влади України. Пригадай собі! „В сніговії блистів Київ вежами, церквами, вулицями йшли Ґерманці рівними рядами, везли зброю і обози і тяжкі гармати. З ними їхала Данила заплакана Мати“… Памятаєш? Так евакуовався з Київа лєґальний Гетьман України, котрого рід уже правив нею.
