Забирався під чужою сторожею, бо свої в діявольській гордости своїй чигали на те, щоб убити його. Ти знаєш се докладно, бо і ти був між ними.
Мені на спомини ті зачало робитися горячо, хоч остров Вікторії, на котрім я стояв, має лагідний клімат. А дивний голос говорив:
— Тепер волочишся як неприкаяний по чужих землях і морях і рівночасно з тобою волочиться безліч таких як ти. Волочитеся як вічні Жиди, ні, — як безпанські собаки! Жадні спокою бодай на чужій землі, жадні окрушин з чужого стола. Ти знаєш історію свого племени, котра зачала відбуватися на яві майже тисячу років тому. Спорий се шмат часу і богато, дуже богато дурниць зробили за той час діти тої землі, але повір мені, що найбільшою дурницею, яку Галичани колинебудь зробили, було те, що в осени 1918 року по Рождестві Христовім помогли наддніпрянським руїнникам, потомкам лугарів і нетягів, облягти Гетьмана України в Київі й довели до упадку влади його. І якраз у тій найбільшій глупоті мусів і ти помачати пальці свої… Знаєш? Уже більшої глупоти племя твоє не зробить ніколи, бо більша глупота — неможлива. А ти себе за розумного мав! І всі ті тумани, що були там ще довше ніж ти, але не бачили, до чого йде, хоч очи мали, думали, що вони розумні.
