— А може лучше йти до бою під командою вожда вибраного з найлучших, уже досвідчених в бою, ніж бути під владою якогось деґенерата, котрий виродиться й без власної вини, просто через довге істнування роду? — шибнуло мені крізь думку. І не то від памятника, не то з товпи анґлосаського робітництва, не то від далеких просторів Спокійного Океану надійшла відповідь:
— Ні, не ліпше. Деґенерація се дуже релятивне поняття. Он ген далеко за сим Океаном Спокійним, при другім березі його, є стара Держава Сходячого Сонця, а в ній царствує рід, якого початки тонуть у мряковині століть — і якось не чути про звироднення роду того. А колиб і було воно, то ще й тоді лучше житиме й розвиватися нарід, ніж під найлучшими демаґоґами „з вибору“. Тиж у неприкаяннім волоцюжництві своїм вже був або ще будеш у Баварії, де довгі століття володів рід Віттельсбахів. В нім майже що другий потомок його мав звичайно признаки умової недуги. Тиж бачив, як загосподарований той край! Які в нім чудові міста, які прегарні дороги, як там управлені поля, які там академії мистецтв, які пишні мов мрія палати! Чи може бачив ти щось подібне на своїй Україні з часів, коли нею правили виборні отамани, грязюкою посипувані? Не буде з вас ніякої нації поки не пошануєте й
