що в чужім міліоновім місті мусіли спинити всяку комунікацію та зі здивуванням питали, що се таке? З того ясно, що коли українська мнимо „учена“ інтеліґенція не перешкодить свому народови здобути свою державу, то він її здобуде!
Так остров Вікторія на Спокійнім Океані, на котрім положена столиця Бритійської Колюмбії, став для мене моїм Патмосом. І здавалося там мені, що я „бачив там нове небо і нову землю, бо перве небо і перва земля перейшли і моря вже більше не було. І бачив я город святий, новий Єрусалим, що сходив від Бога з неба, приготований як невіста украшена чоловікови свому“.
А чи мали рацію наші пані, котрі говорили, що ні одній з них не трапився ще в Вікторії день без дощу? Мали, ще й яку! Правда, я ще за погоди відійшов з ними зперед памятника Вікторії й за погоди оглянули ми головні вулиці столиці Бритійської Колюмбії та її дійсно пречудовий парк, що пригадує дечим Стрийський Город у Львові. В тім парку така маса розцвилих цвітів найріжніших красок, що подібної орґії кольорів я ще ніколи не бачив. Але запаху в тім парку майже не чути: здається, що вся сила тих плеканих там цвітів іде власне на витворення красок, дійсно чудових, величавих! Ті цвіти і травники плекають там Китайці, від ві-
