Сторінка:На Спокійнім Океані. Вражіння і думки з дороги.pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ніли віконниці й вивіски, котрі ще досі звенять мені в ухах, коли згадаю „Вікторію ді еверґрін, де ситі оф соншайн“. Та мимо тої чорної тучі Вікторія на завсіди остане в моїй памяти такою як її люблять представляти її мешканці: „Вікторія, вічно зелене місто соняшного блиску“.

Воно в моїх споминах належить до тих міст, які я ще раз хотівби побачити перед смертю, хоч знаю, що не побачу.

* * *

А в звязку з темою, яку я тут представив, мав я ще одну розмову з якимсь анґлосаським подорожним. Хто він був, трудно сказати: ні то подорожник, ні то мисливий, ні то учений дослідник. Було се в поїзді, що їхав безмежними преріями. Погода виглядала на осінню, коли вже птиці збираються до перелету в теплі краї. І на се зійшла бесіда. Він оповів мені таке: Два анґлосаські учені кількадесять літ свого життя присвятили вистудіованню перелетних птиць і написали працю про свої студії. Цікаві річи вислідили вони. Отже перелет тих птиць на далеких просторах відбувається під родовим проводом. То значить, на переді перелетних ключів птиць летять провідники все одного й того самого роду. Коли буря убє їх або так поранить, що вони стають неспосібні до проводу, стадо звичайно крутиться на місци і