всі дівчата, наче сполохані птиці, знялися и побігли, аж калину погубили по траві.
Микола догнав дівчат на перелазі й зараз впізнав ту дівчину, що брала воду в березі: впізнав її гнучкий тонкий стан, чорні брови, широкий лоб, кругле лице і дві товсті косі кругом голови, за котрими горіли на сонці червоні ягоди калини між зеленим листом.
Він тепер придививсь, що в неї були темні, як терен, очі й довгі-довгі чорні вії. Вона глянула на нього й спустила вії на щоки; вії зачорніли на молодих щоках, як шовк. На дівчині була дуже бідна одежа; рукави на сорочці були ледве поцяцьковані попівкою та маленькими блідими зірочками.
Ту дівчину звали Нимидорою. Піп був сердитий на її неслухняного батька й надавав його дітям таких йменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову, а баба повитуха ніколи не могла донести в своїй голові того ймення додому й губила його на поповому порозі.
Тій дівчині піп дав ймення Минодора, а люди на селі звали її Нимидорою.
Як тільки Микола пристав до дівчат, усі дівчата заразом так і заспівали пісні, мов пташки весною. Разом з дівчатами заспівала й Нимидора. Микола впізнав її тонкий голос і чогось пригадав свій сон під грушею. На його серце полилася така радість, таке щастя, що він не бачив стежки під своїми ногами. Йому здалося, що разом з Нимидорою заспівала калина, заспівало синє небо.
Дівчата наздогнали ще одну юрбу женців,
