таю тільки, що народ втих, що стало так тихо, неначе там не було й душі. Коли чую, народ кругом мене загомонів, що вже швидко стрлятіимуть циган. В мене руки й ноги затрусились. Я й не стямилась, як кинулась втікати. Хаброня вгляділа, що я біжу, та давай мене доганяти. А я все біжу й сама не знаю куди. Я готова була бігти хоч на край світа. Коли чую, бахнуло раз, другий, третій. Я впала на землю і вже не пам'ятаю, що діялось зо мною. Як опам'яталась я, то вгляділа тільки Хаброню, що стояла коло мене.
Повела мене Хаброня додому. Ідемо ми, аж до церков дзвонять. Хотіла я зайти в церкву, стала коло порога, та й назад вернулась. Тепер, думаю, й Бог не прийме моєї молитви; а за того, хто згубив з світа стільки душ, гріх і молитись. А Хаброня каже: «ходімо до шинку; як вип'єш, то й лихо забудеш». Як пішли ми до шинку, то я пила цілий день: і не снідала, й не обідала, й не вечеряла та все пила. П'ю та плачу, а Хаброня мене втішає. Вже опівночі жид замкнув шинк, а ми побрались з Хабронею попід руки та й пішли додому.
Отак то, кумо, нечистий насміявся з мене. Од того часу я вже закаялась пити й любити. Але часом і тепер прийде година, то нечистий і приступає до мене, тягне мене на спокусу та й тягне! Вже в мене ледві сили стає вдержатись од тієї чортячої спокуси.
