Що воно таке? Такою мовою размовляють ті словаки-венгри, що розвозять у нас по селах усякий крам. Читати ціх журналів я не міг і тільки дурно гроші потратив.
І недиво, що він не міг читать „Украінськоі Хати“ бо натрапив на статтю д. Євшана (№ 6. 1910 р.): „Головне, чим люде звичайно захоплюються в мистецькому (художньому) творі, і на що звичайно звертають свою ввагу — це само виконання, способ представлення (великорус. слова)… коли власне зразуміємо її (поезіі) псіхичні мотори, той настрій, який безпосердно випереджує саму поетичну концепцію, а далі зможемо відчути (почу́тить), як щось дійсно реальне — тло (польс. — фон), підклад (підбійка) настроєвий поєтичного твору, — тоді слова набірають далеко (багато) більшоі сили. Романтизм є світ души, укрите (скрытое — заховане) житє її серця. Головним елементом його є неопреділиме стремління (великорус.), містичне єство серця“. І справді той добродий тільки дурнісінько стратив чимало грошей на номері журнала та за таку статтю, писану ніби якоюсь чужоземською, ніби словацькою пополовині з великоруською мовою. Його мова це вже не криве дзеркало украінськоі мови, а каррикатура нашоі мови. Д. Євшан своєю мовою дорешти може роспудить украінську публіку, як буде друкувати своі страшні статті в украінських журналах.
За мову москвофільских галицьких газеток небіжчик Пипін в свій час написав в „Вѣстникѣ Европы“ статтю: „Особый русскій языкъ“, і дав такий при́суд, що москвофільська мова така робляна та вигадана, що йіі не читатиме ні Украіна, ні Великороссія. Про мову проф. Грушевського, та тіх, що вийшли з його мовноі школи, д. Залізка, д. Євшана, д. Кревецького й д. М. Дорошенка таксамо можна сказати, що в йіх „Особлива, ні то великоруська, ні то украінська мова“, така робляна й мертва, що йіх писаннів ніхто з охотою не читатиме на Украіні.
До яких хиб допроважує переймання чужомовних ко́рінів з чужих мов, ми бачимо в рядку слів, виведяних галичанами с польського коріня — рух та ріж (róż, ружни — раз-
