 № 2 Пікассо. 1919 |
Тепер треба згадати, що в перших стадіях кубізму, і аж до цієї картини ми бачили, що вся та тенденція композиції, яка прагне до серповидного твору елементів контрасту або до деформування натури, зміняється за законом, подібним до серповидного. В цій же картині ми бачимо щось инше, а саме — виявляємо новий додатковий або формувальний елемент у вигляді плоскости, яка і змінить всю структуру малярства.
Але в цьому творі новий формувальний елемент виведено лише як ознаку, — отже, цю картину ми можемо вважати за твір другої стадії кубізму мальовничого, періоду.
Тепер перейдемо до другого твору Пікассо, що він його написав 1919 р. (див. мал. № 2). Цей твір стверджує наше припущення, що ми його висловили підчас попереднього розгляду. Наше перше вражіння з цього твору — це плоскісне будування, елементи плоскости переважають над обсягами. Характером роботи ця картина зовсім розходиться з попередніми творами і зарахувати її до категорії малярства вже не можна, бо вона являє собою скоріш тонопис, аніж малярство, протікання забарвлювального тону немає, і на передньому плані виступає сполучення тонів, а не змішання їх. Збережено контрасти в різноманітніших видах, що формуються всі під одною формулою відміни — серповидною.
Коли раніш в кубістичних творах ми бачили, що контрастові елементи було писано пензлем, то тепер видно, що в цьому творі додержано принципа наклеювання. Ми бачимо, що в цій картині наклеєно шпалери, крім цього, введено дуже гострий контраст, — написано малюнок шарів дошки і введено нотні аркуші з нотними знаками.
 № 3. Брак |
Матеріялом для цієї картини править все той же незмінний музичний інструмент: скрипка або гітара. З технічного боку картину цю зроблено прекрасно і проробку кожного елементу доведено до великої сили. Своїм просторим станом вона плоска. До плоскости її наближають тона, що на них вона багата, а її тонопис наближено до своєї звичайної двомірности — простору, залишаючи третю міру ілюзорности простору в стороні…
Цим твором ми й можемо розпочати третю стадію кубізму, де мальовничої „як таковости“ нема, і на перший план виходять барви різної сили тонів. Тут у нас може виникнути питання: чи є цей твір чисто формальний, чи він має в собі ще й інші відчування? Чи має формальне будування цієї картини якийсь-то певний зміст? Звичайно, ми повинні відповісти, що в цій картині нема нічого иншого, крім висловленої темпераментом митця барвної структури його духу,
