слова трапляються рівняючи рідко, крім, розуміється, сприросткованих доконаних дієслів, що перекладаються звичайно при відповідних недоконаних («Взойти, см. Восходить»), як то буває майже завжди в словниках.
Та все-ж, на жаль, система повного відокремлювання слів не додержана послідовно. Так, напр., прикметникові прислівники звичайно виступають у словнику як окремі слова, навіть коли вони в альфабеті стоять побіч із прикметниками, як от окремо «виновато» і «виноватый», «власно» і «властный», «гибельно» і «гибельный», «гостеприимно» і «гостеприимный», але «всенародно» окремо вже немає, а є лише під словом «всенародный», так само «всеминутно», «всеместно», навіть «выразительно» під словом «выразительный», хоч у альфабеті воно не стояло-б поряд. Так само непослідовно окремими словами ідуть дієприкметники на -мый та -щий і -ший: хоч здебільшого окремо — «возобновимый», «возобновляемый», «высекшийся», «блуждающий»…, але «выслушиваемый» під словом «выслушивать», «выпускаемый» під словом «выпускать», так само «жалящий» й ин. Навпаки, дієприкметники на -ный звичайно подаються під відповідними дієсловами (цілком слушно), але все-ж непослідовно, напр., окремо «везенный», хоч воно в альфабеті стоїть поруч із «везти».
Прикрою стороною російської частини словника являється ще непоправний альфабет: на 1 стор. (в кількох місцях), 2, 4, 5, 6, 18, 43, 46, 47, 67, 95, 149, 206, 216 й ин.
Перейдім до української частини словника, властиво до перекладів, цієї найголовнішої й найвідповідальнішої частини словника.
Що до цього, то можна сміливо сказати, що «Рос.-укр. словник» становить епоху в розвитку вкраїнської лексикографії. Досі, як знати, лексичні скарби вкраїнської мови в зібраному й систематизованому вигляді обмежувалися словниками Грінченка та Уманця й Спілки, але-ж перший має характер переважно етнографічного (літературна мова в ньому використовується лише до 1870 р.), другий до того має ще елементи й історичного, не кажучи вже за те, що опрацювали їх хоч і добрі знавці мови, але не фахові лінгвісти. Тепер-же перед нами словник, де використано «більш-менш повно: а) лексику художньої літератури української за останні 50-55 років, б) етнографічні матеріяли, в) твори наукові, критичні та публіцистичні переважно найближчих двох десятиліттів» [1].
Таким чином багатющий і добірний лексичний матеріял — плід колективної й індивідуальної творчости останніх десятиліть — стає до послуг і на поживу всьому вкраїнському громадянству. І справді, досить порівняти першу-ліпшу сторінку цього словника з дотеперішніми словниками, щоб пересвідчитись того, скільки нових слів дає він, як полегшує й оформлює в значній мірі стихійний досі процес наближення інтелігенції до вкраїнських народніх мас. Багатство й добірність української частини словника — це найхарактерніша й найкраща його відзнака.
На жаль, ті самі вищевказані ненормальні умови праці не дали нам можливости побачити й цю сторону словника бездоганною. Це насамперед те, що відмічено й у «Передньому слові» — деяка недоробленість. Виявляється це в тім, що українська частина словника не завжди є точний переклад російського слова. Приклади: «вынашивать, выносить — носи́ти, ви́йносити, доноси́ти» — чому-ж на першому місце немає «вино́шувати»? «деепричастный — дієприслівний» — треба «дієприслівнико́вий», бо це-ж від «дієприслівник», а не «дієприслів'я; «возыметь что-л, — здобу́ти що, здобу́тися на що» (див. слов. Даля); для слова «гибнуть» на переклад ніяк не
- ↑ «Переднє слово» VII.
