§§ 8 — 9
9
буде мова в відповідних §§ цієї книжки, а тут запам'ятаймо тільки наголос: під наголосом змішування е й и немає, отже наголос дуже часто може допомогти поправно написати слово з е чи и, напр.:
швиде´нько, |
бо шви´дко |
о й у
§ 8. Правописне ненаголошене о не тільки ніколи не наближається вимовою до а, а частенько навіть наближається до у, надто ж перед складами з у та і: кому (вимовляється майже так, як і правописне куму), дощу, твою, одну, рвонув, хапонути, рубонути, дряпонути, абсолютно, погострю, твої, стоїть тощо. Наголос тут теж часто може допомогти поправно написати, напр. дощу, бо дощ і т. ін.
У дієсловах хапати — хапонути, рвати — рвонути, рубати — рубонути тощо різні наростки: а й ону; наростка ж „ану“ в українській мові немає.
Але подекуди колишнє о ненаголошене й пишуть уже через у (ю) — це в закінченнях -увати (-ювати) та -уватий (-юватий): чарувати, горювати, піскуватий, глеюватий тощо.
§ 9. Тверде л в українській мові майже завсіди вимовляється як „середнє“ (l). Це „середнє“ л особливо ясно чується перед е й и: лебідь, лихо... (lебідь, lихо...).
Таке ж „середнє л“ буває й на місці правописного ль перед твердими н с ц та приголосними ж ч ш щ, отож у таких словах, як сильний, пальцем, більший, більші, недбальство, пальчик, бувальщина тощо ль вимовляється достоту так, як і в словах пужално, істичилно тощо і так само однаковісінько в Гальченко, (прізвище від слова Галька) і Галченко (від галка), в Барильченко (від барильце) і Барилченко (від барилко) і т. ін.
Тим то правопис слів довго й був неусталений і раніш у таких словах частіше писали л без ь, напр.. у Квітки-Основ'яненка, Шевченка раз-у-раз було білше, далш, силно і ,т. ін. І це було, звичайно, ближче до живої вимови і краще, ніж теперішні написи з ь.
