Сторінка:Норми української літературної мови.djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

10

§ 10

і — ї

§ 10. Як уже ми знаємо з § 3, відповідно до пар

а — я
у — ю
е — є

в українській абетці є й і — ї, тільки ж ї (= йі) на письмі вживається лише в початку складу (тобто на початку слова та по голосних) і після апострофа: їхав, їсти, її, мої, стоїть, з'їзд, під'їхати тощо, і по голосних і ніколи не буває, за винятком тільки тих випадків, коли назвукове і слова стає після голосного в складному слові, як от переінакшити, заіскрити, доісторичний і т. ін.

Але після приголосних (без апострофа) буває тільки і, хоч у вимові в деяких випадках є такі самісінькі подвійні приголосні перед і, як і перед іншими голосними та в кінці складів, тобто то тверді, то м'які, отже відповідні до складів:

на — ня
ну — ню
не — нє
но — ньо

Так, для природного українця двоє рівних слів не тільки в

там — тям
сину — синю
орле — орлє
топнув — тьопнув

сіл — сіль

тощо, де слова на слух одрізняються одно від одного тільки самим приголосним — твердим в одному слові і м'яким у другому — а також по двоє слів він чутиме і в ніс, тік, волів, ліз, пісні´ тощо, коли їх вимовляти то з твердими, то з м'якими приголосними перед і: коли він чує, напр., з твердим н слово ніс, то це для нього одно слово (ніс — носа), а коли з м'яким, то друге (ніс — несу), отже перше ніс до другого ніс щодо н в такому ж стосунку, як сину до синю, тобто, означуючи твердий приголосний звичайною літерою (н), а м'який із додаткам ь (нь), можна так написати ці пари:

сину — синьу

ніс — ньіс

Так само буде

тік (току) — тік = тьік (течу)

волів (вола) — волів = вольів (волію)
ліз (лоза) — ліз = льіз (лізти)

пісні́ (пісний) — пісні = пісньі (пісня)