20
§ 14
Усі вказані правила на те, коли й які саме о й е переходять у і, коли не переходять, звичайно, не можуть обхопити геть усієї мови, усіх слів і всіх форм їх. У мові є, напр., багато слів і форм, де буває і, що ніколи не чергується з о, е, багато о, е в закритих складах, що ніколи не випадають і т. ін. Деякі з них цілком пояснюються наведеними правилами, деякі зовсім і не стосуються до цих правил. Так, -ів у родовому відмішку множини багатьох іменників (волів, братів, учителів...), -ім у місцевому відмінку однини прикметників чоловічого та ніякого роду (на гарнім, у тім...), -ій у давальному — місцевому однини прикметників жіночого роду (білій, у тій...) завсіди з старих о, е в закритому складі; не тяжко зрозуміти в світлі наведених правил і такі випадки, як кроков, церков, литовський, московський (тут о, бо воно ж випадне: як кроква, церква, Литва, Москва). У цілому ряді закінчень та наростків у закритих складах буває о, е, бо вони з старих глухих (столом, волом, конем, полем, шапочка, сонечко...). Іноді випадні з походження о й е (себто ті, що з глухих) не випадають при словозмінах (надто тоді, коли через це стався б важкий для вимови збіг приголосних) мудрець — мудреця, чебрець — чебрецю, дощ — дощу, тесть — тестя тощо, але також і рот — рота, лоб — лоба, мох — моху і деякі інші.
Як старовина, підо впливом колишніх записів іноді в прізвищах заховуються о, е там, де в живій мові і, напр.: Артемовський (але село Артемівка, артемівськпй, Котляревський (хоч кітляр, кітлярів). тощо.
Нарешті треба знати, що в українській мові ще є і, що не чергується з іншими голосними, це те, що вийшло з колишнього „ятя“: ліс, у лісі, відро, сім'я, міленький, пісок, дрімати, тріщати, берімо тощо.
І наостанці слід указати, що ще і в українській мові і на місці випадного о. Це і буває в приростках: зібрати (порівн. зберу, підігнати з твердим д (порівн. піджену), розіслати (порівн. розстелю) і т. ін. Це виникло з того, що колись були приростки з о на кінці (по-, до-), з ъ на кінці (изъ, подъ-) і зовсім без голосного (роз-), і що вони згодом позмішувалися, попереплутувалися. Повинно було б бути, напр., піймати, спіткнутися, зобрати, зогнувся, розбрали і т. ін. Тепер же це все поперемішувалося, і ми звичайно кажемо зібрався, зігнутись, розібрав, підігнув, обізвався, надіб'єш, відіткни, навіть позіходилися (у відкритому складі), а проте в певних формах завсіди о: поспати, потру, помну, погнулись, пождати тощо. Чимало слів є в українській мові таких, де ще й досі вживають тут то о, то і: достану і дістану, порвали і пірвали, зосталися і зісталися тощо. У Заахідній Україні більше вживають на і, на Наддніпрянщині на о. Так само і в прийменниках: зо мною і зі мною, надо мною і наді мною, зо Львова і зі Львова тощо.
§ 14. Після піднебінних приголосних ж ч ш щ дж й колись зовсім не було голосного о, тільки е (або ь), але в українській мові здавна в певних умовах із е (чи ь) після тих приголосних повстало о. Відбувалося це тільки в певних умовах, а саме тоді, коли далі йшов склад із а о у та и з старого ы, а також коли далі йшов твердий приголосний. Перед м'якими ж приголосними, також перед складами з е й и з старого и — е в о не переходило. Цей закон хоч і порушується іноді з тих чи інших причин, та все ж на багатьох словах і цілих розрядах їх він виявляється дуже послідовно. Так, ми бачимо це не тільки на таких словах,
