§ 3 — 4
7
§ 3. Відповідно до рядів:
|
а — я |
де я ю є ї визначають йа, йу, йе, йі в початку складу та ьа, ьу, ье після приголосних (про ї після приголосних буде далі), на сполучення йо та ьо (після приголосних) в українській мові немає окремої літери, отже поряд написів
ушка — юшка, суди — сюди
е, що там — є що там, сине мій — синє море
пишемо
топнути — тьопнути, троє — трьох і т. ін.
Таким чином, як бачимо, коли треба нам означити, що по приголосному іде йо в вимові, як у початку складу, то й апострофа по тім приголоснім не треба ставити (як то потрібно перед я є ю ї), досить самого йо: зйоржитися, серйозний тощо (але після м'яких приголосних перед йо у чужих словах пишеться ще й ь — див. § 135).
Розриваючи слово при перенесенні з рядка в рядок, не можна відривати й від о, бо це ж один склад, напр., треба переносити га-йок, ло-йовий, лойо-вий, як також не можна розривати й ьо і відривати їх від попереднього приголосного: пе-ньок, ба-дьорий, бадьо-рий і т. ін.
§ 4. Літерою г в українській мові визначається дзвінкий протиснений і досить легкий гортанний — придих (на зразок німецького, латинського h), на означення ж дзвінкого проривного (моментного) звука (як у німецькій, латинській мовах g, в рос. г), звука, що відповідає до глухого к, як б до п, ж до ш тощо, є літера ґ: гав (собачий) — ґав (ґава), гуля — ґуля, ге-ге-ге (про людей) — ґе-ґе-ґе (про гусей), гніт (гнітити) — ґніт (ґноти).
Те, що г дуже легкий придиховий звук, спричинилося до випаду його в одних словах і появи в других там, де раніше його не було. Важко вказати правила, коли слово з г, а коли без нього. Зокрема ж слід писати: гострий, горіх, галун, Ганна, гарбуз, гостинець, Григорій, грабунок, але остюк, орати, Орина, Олена, Орися, кукурудза, завсіди, де, тоді, іноді. Не слід плутати г із ґ і треба писати зграя, господар.
