про се не вміє подумати більшість так званих соціялістів, котрі про соціялізм „читали в книжці“, але ніколи поважно до справи не поглиблялися. Природна річ, що славетна „інтеліґенція“ постачає за таких часів величезну кількість плачниць за покійниками: одна плаче за установчим зібранням, друга за буржуазною дисципліною, третя за капиталістичним ладом, четверта за культурним поміщиком, пята за імперіялістичною великодержавністю і так далі і таке инше.
Дійсна своєрідність епохи великих перескоків є в тім, що численність одломків старого, які нагромаджуються иноді швидче, ніж скількість (не завжде зразу видних) зародків нового, вимагають уміння виділити найважнійше в лінії чи ланцюгу розвою. Бувають історичні хвилини, коли для успіху революції найважнійше накопичити як найбільше одломків, аби висадити в повітря як найбільше старих установ; бувають моменти, коли таких вибухів досить, і на чергу ставиться „прозаїчну“ (для дрібнобуржуазного революціонера нудну) працю розчистки землі від одломків; бувають хвилини, коли старанний догляд за зародками нового, що зростають з-під одломків на незовсім ще очищенім руйновищі, є найважнійшою справою. Не досить бути революціонером і прихильником соціялізму чи комуністом взагалі. Треба уміти знайти що хвилини те спільне кільце ланцюгу, за котре потрібно вхопитися усіми силами, щоб утримати цілий ланцюг і певно підготувати перехід до дальшого кільця, при чім чергування кілець, їх форма, їх счеплення, їх взаємне відріжнення в історичнім ланцюгу подій — не так прості й дурні, як в звичайнім, зробленім ковалем ланцюгу.
Боротьбу проти бюрократичного понівечіння совітської власти забезпечується певними звязками совітів з народом, в значінні працюючих і визискуваних, гнучкістю й еластичністю сих звязків. Буржуазних парламентів навіть найліпшої в світі демократизмом капиталістичної республики біднота ніколи не вважає за свою установу. Совіти ж „свої“, а не чужі для мас робітників і селян. Сучасним соціялдемократам відтінку Шайдемана або, що майже те ж саме, Мартова також гидкі совіти; їх тягне до гожого буржуазного парламента, чи до установчого зібрання, як Тургенєва перед 60 роками тягнуло до поміркованої монархичної й дворянської конституції, як йому був гидкий мужицький демократизм Добролюбова і Чернишевського.
