Сторінка:Олександер Колесса. При камяному затонї (1891).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

11

При ясних від багаття лучах
Козачі постатї роять ся :
Одні вечеру готовлять,
А другі раді-б погуля́ть —
До кобзаря юрбов товилять ся,
А він знай грає-промовляє,
Та пісьня льлє ся невесела
І темнов хмарков сповиває
Козацькі серця : не оден
Згадав си ненечку стареньку,
Сестричку рідну жалібницю,
Дївчину — ясочку вірненьку;
Покинув їх. Чи їх побачить?
І закрутились у козачих
Зріницях сльози. Завтра рано
Ударять в похід тарабани,
Заграють сурмачі до бою,..
А за кого і з ким мем битись?
Чиєї правди боронити?...
Румяне сьвітло обливає
Козацькії лиця гордії,
Але в їх серцях не витає
Проміне золоте надїї...
 А тим часом на небо синє
Не місяць виглянув румяний,