IV.
І нинї, по віках, і нинї
На нашій славній Українї
Не тисячі, а міліони
Тяжким ланцом неволї дзвонять!
І нинї роботячий люд
Горячим потом ся вмиває
Та ще із голоду вмирає!
За те нероби добре пють…
За те блискучії гармати
Та самопали скорострільні
Пускають з димом мілїони!
Деспо́т і нинї брата гонить,
Щоби крови вточив із брата!
Чи вже гнетеним більш не стати
Ураз на ворога спільного?
А де-ж величній ґенїй волї?
Чи він не прийде вже нїколи?!…
1888 р.
