„Хмельницького голоту ми
„Одним ударом розібьєм!
„Єго-ж в кайданах поведем
„На по́каз у саму Варшаву!
„Ой то-ж то буде слави, слави!
„А нашої щоб менче кро́ви
„Проляло ся, з Барабашом
„На них пішлемо реєстрових:
„Най власним полумінь огньом
„З'їдає ся!“ І потягли
Ляхи долї Днїпром степами.
А зрадникови віддали
В чайках шість тисяч Козаків…
Пливуть ворожов сплов перті,
Пливуть, щоб у борбі з братами
За лютих ворогів-катів
Неславою окриті вмерти.
II.
Днїє. Вже розсьвіт зарево ясне
Стелить по небі. Зіроньки гаснуть,
З степу́ холодний вітрець повіяв,
Мраки пухові з ярів глубоких
Вигнав, вершками стріпнув осоки,
