Одинець поміркував, послухався Іскриної ради і переїхав до Кащенка.
За тиждень, чи що, вони були вже наче батько і добрий син. Кащенко жив просто, про якібудь розкоші, або панські примхи не було й речі; хоча й держав управителя, але в усьому, опріч хатнього хазяйства, котрим правила старенька його неня, сам був головою. Крепаки робили у його так само, як і в Іскри; поводився він з ними гуманно; про кари по тілу ніколи й згадки не було.
Від Кащенка Одинець довідався деяких подробиць про справу Гулака, Шевченка й інших: знайшлися у Кащенка у великій потайній схованці і „Сон”, і „Кавказ”, і „Посланіє” і деякі інші Шевченкові твори. Чимало в них задля молодого парубка було дечого неясного, що Кащенко охоче зясовував додаючи:
„Слаба моя голова, задля певних коментарів Шевченкових творів і того задання, що становило собі Костомарівське товариство; а от коли б ви спізналися в Полтаві з Пильчиковом, так той би вам усе зясував… Ото — чоловік — так, так що голова! та він же підчас того товариства перебував в Києві і сам належав до товариства; тепер він учителює в кадетському корпусі”.
— Як же він не попав в лабети? — дивувався зацікавлений Одинець.
— Не попав; бо вони не гралися в канцелярію, реєстрів не вели і вельми язик держали за зубами.
