Автор цієі книжки — небіжчиця Олександра Яковлівна Єфименко.
Іі ім'я було добре відомо спеціялистам украінськоі та російськоі історіі, історикам права, особливо звичаєвого, широким колам старішого покоління як украінськоі так і російськоі інтелігенціі і навіть сільському читачеві і дітям. Але, сучасному читачеві-молоді, що для неі переважно й призначаєтьєя ця науково-популярна історія Украіни, треба сказати де кілька слів як про автора, так і про його твір, зробити його загальну характеристику, досі до речи сказати, оскільки мені віхомо, ще не зроблену, й показати, яке місце він займає в українській історіографіі.
О. Я. Єфименко — дівоче призвище іі було Стазровська — народилася у 1848 році в Холмогорах Архангельськоі губ. і була російського походження. Училася вона в Архангельській гімназіі, а потім 5 років була навчителькою в мійській школі в Холмогорах, де у 1870 році вийшла заміж за украінського засланця Петра Савича Єфименка — студента Харківського Університету, засланого за народолюбство в Холмогори. У вищій школі — чи на жіночих вищих курсах, чи в Університеті — О. Я. Єфименко не вчилася, бо тоді ще й жіночих вищих курсів не було і в Університет жіноцтва не приймали та й виіхатя ій з Архангельщини було неможливо, бо іі чоловіка досить довго тримали у північному засланні. І ось ця людина без формальноі вищоі шкільної освіти за якийсь час робиться професором Петербургського жіночого Університету й одержує за свої наукові праці ступінь почесного доктора російськоі історіі у 1910 році од Харківського Університету. Вона була першою в Россіі і на Украіні жінкою, що одержала цю ступінь. Це було немов чудо для тодішніх часів, коли без диплому вищоі школи неможливо було в ній викладати, особливо жінці. Як же вона здобула це право? Признанням іі наукових заслуг самими представниками науки й з іхньоі власної ініціятиви.
В розвиткові наукової діяльности О. Я. Єфименковоі, здається мені, треба визначити три головних джерела.
1) Іі своєрідну кебету, хист. 2) виляв іі чоловіка — Петра Савича Єфименка, 3) іі певсипущу енергію, глибоку потребу в поширенні і поглибленні наукового знання й світогляду і, що найголовліше, це знання у власній, оригінальній переробці. Самородньою вдачею іі, іі натурою я визнаю іі глибокий оригінальний філософського наарямку розум і художню, поетичну, фантазію, що утворила іі надзвичайно видатний літературний стиль. Очевисто, тут ми маємо виявлення природженоі талановитости: вона одержала іі від своїх батьків і предків, а не матеріяльні блага, що іх ні у неі, ні у іі чоловіка (селянського походження), ні у іі родини ніколи не було. Цікаво буде тут додати, що й рідний брат О. Я. Лука Яковлевич Ставровський, хоч і не був професіональним вченим, мав нахил до самостійної розробки теоритичних питань, в наслідок чого була написана ім книжка про сонце.
