Походження цієї праці таке. В січні року 1896-го „Кіевская Старина“ — спеціяльний часопис, присвячений питанням південно-руської історії[1] — оголосив програм науково-популярної „Історії Південної Руси“. Проґрам цей був складений місцевими вченими спеціялістами предмета й мав на меті звести до купи найголовніше що придбала досі детальна розробка питань південно-руської історії, пристосувавши виклад до інтересів і потреб широкого громадянства.
Через те що я вже на протязі кількох років перед тим студіювала південно-руську історію — правда, головним чином, не політичну, а унутрішню — то я й зважилася взяти на себе запропоноване завдання вважаючи його громадянсько-необхідним.
Від наведеної обставини залежить до певної міри й характер цієї праці, її формальні рямки. Але в цих формальних межах, які я розглядала яко обовязкові для мене я застерігла собі волю групування матеріалу й його освітлення. Я не нехтуватиму фактами історії зовнішньої, політичної, але відмежовую їм відносно невеличке місце в порівнянні з фактами історії унутрішньої; що до унутрішнього життя народу південно-руського, то я менш зупиняюся на описх окремих явищ цього життя ніж на виясненні того соціяльно-історичного процесу, від котрого залежуть ці явища.
Щоб читачеві було ясно місце цієї праці між спорідненими їй історичними працями, я зупиню його увагу на де-яких обставинах може йому невідомих.
Історія руська, яко наука мусить складатися з двох самостійних і паралельних частин: з історії північно-східньої або Московської Руси й з історії Руси південної й західньої або Литовсько-Польської. Докладно кажучи, лишень Русь південна жила самостійним політичним життями; Русь західня — плем'я білоруське — стратила своє політичне існування з часів прилучення її до Литовської держави Таку постанову питання цілком справдують історичні відношення обох половин, ріжниця в територіях і в кількости населення взаємна самостійність їх культур і процес історичного життя. А між тим в російській науковій літературі звикли розуміти від висловом „русская исторія“ лишень історію північно-східньої її половини. Все це викликає таку однобічність історичного розуміння, яка в инших випадках межить з фальсіфікацією суспільної самосвідомости, хоч здебільшого являється зовсім невільною й несвідомою.
Я не вважаю можливим братися тут за розгляд причин такого стану справи. Звертаю увагу лишень на те, що історичне студіювання долі Русі Литовсько-Польської, яке є предметом цієї праці, довго лежало перелогом.
- ↑ Автор вживає тут географичний термін „Південна Русь“ замісць Украіна-Русь, якого ми вживаємо завжди нині і який являється більш відповідним і народним ніж „Південна Русь“ або „Южная Россия“, як примушував називати Украіну тодішній царський Уряд. Д. Б.
