Тепер — не те… Невеличка німецька колонія Кічкас, майбутня жертва широкої повіні Дніпрової, що була ще недавно єдиним живим і наче культурним центром на цих пустельних, ніби досі первісних берегах, — тепер зблідла й зникла в безлічі нових і різноманітних будівель. Не можна розповісти хоча б про найцікавіше з цього велетенського будівництва, де на невеличкій території скупчено й невпинно працює 16 тисяч робітни-
ків; де для них, як у казці, за два роки виросли різноманітні, але всі чисті, пристойні, культурні, комфортабельні селища; де останні досягнення світової будівельної техніки дали людині силу, щоб крицею й вибуховими речовинами вгризтися в кам'яні, сірі скелі, дістатися до гранітного дна дніпрового й будувати для нього бетонові кайдани.
Тепер уже не те… за півтора тільки роки така колосальна різниця, такий розмах роботи. Копані лівого берега й правого берега, шлюзи, основа майбутньої загати, — все це вкрито людьми, як комашнею, всюди бігають і гуркотять вантажні поїзди (одних залізничних колій тут понад 100 кілометрів); всюди
