расної, величної теми й спаплюжило її. Що справді показало кіно з Дніпрельстану? Та не багато. Технічні витребеньки в «Одинадцятому»; подвійні експозиції, що Дніпрельстанівські масиви перетворили в прозоре мереживо; нарешті, трагедію останнього лоцмана, дрібненьку, бліду, особисту трагедію, зовсім нікчемну на тлі Дніпрельстану. Ось і все… Справі можна й треба зарадити: потрібне гостре око, смілива рука й висока свідомість великого майстра, щоб, з усією рішучістю відкинувши солоденькі, персональні ідилії й трагедії, показав він Дніпрельстан справді, як могутній чинник соціялістичного будівництва, клясової боротьби й остаточної перемоги пролетаріяту.
Про Дніпрельстан можна й треба багато говорити. Треба сказати про колосальний аґрокомбінат, площею 1.600 тисяч гектарів, що з весни почне будуватися навколо, зрошуваний і запліднений енергією Дніпрельстану. З аґрокомбінатом повстане, очевидно, питання ще про одне аґромісто, про нові форми життя й побуту в «дикому полі». Бурхливо росте Дніпрельстан, бурхливо повстають і реалізуються навколо нього величні проблеми.
І це — тільки початок. Соціялістичне будівництво на Україні в основних своїх питаннях так чи так, а ще довший час обов'язково зв'язуватиметься з Дніпрельстаном, з першим дитям доби реконструкції, з наймогутнішим в Европі джерелом дешевої енерґії.
