м'ям горять їхні рожеві груди. Лебеді, гуси різних кольорів і видів, від південних до північних, качки, норці, лиски, курочки. Все це величезне пташине суспільство живе своїм надзвичайно цікавим життям: плодиться, росте, живиться й бореться за свою частку місця під сонцем.
Це вільне життя, що його ніхто не порушує, дає величезний, новий, невиданий досі матеріял для дослідника, спостерігача, а звичайна людина, озброївшись біноклем та фотоапаратом, може годинами з захопленням вдивлятися в побут цього інтернаціонального суспільства, де поруч з мешканцями європейської частини СРСР живуть численні представники обох Америк, Азії, Африки, Австралії.
Перші зорові й слухові вражіння зразу бувають хаотичні. Від складних гам і звукових мелодій, від барвистого збориська кольорів нова людина зразу тетеріє, і тільки згодом око й вухо виділяють найбарвистіших і голосистих: різнокольорових нільських гусей, білощоких гусарок і жовтувато-червоних огарів з ніжними й голосними криками, як звук ріжка.
Зоопарк — це пташине царство. Тут сотні птиці розкошують, плавають, літають, сваряться й у кумедних позах сплять на воді й по берегах.
Ось група струнких степових журавлів, завжди спокійних поміркованих, чогось стривожилася, схвильовано поглядає вгору. В чім річ?
Ага, все зрозуміло… Он високо, в безхмарному синьому небі, ключем простягся «чорний шнур» журавлиний:
Це сумне «кру» ледве чутно з височини, але воно, очевидно, дуже схвилювало степових мандрівників: вони довго ще поглядають у слід ключеві, хоч його не видно вже й не чути.
Ця хвилина журби й суму швидко тоне в живому гаморі заклопотаного птаства. Життя кипить…
Місячної ночі стихає на ставку: спить птаство, одні невгамовні огарі трублять інколи — дзвінко й мелодійно. Але тепер, восени, цей тихий сон часто порушують табуни перелітної птиці, що з шумом, свистом і криком сідають тут на підпочинок. Здіймається галас, метушня, вереск на добрих півгодини. А потім
