СТЕП І СТЕП, ОДИН БЕЗ КРАЮ…
У вагоні безпосереднього сполучення Київ-Севастопіль невеличкий гурток нашої експедиції виглядає досить таки відокремлено й самотно серед хворих і відпочивальників, що поспішають до Криму.
Різні цілі, різні думки, різні й балачки… Вони — про температуру, про фунти, ліки, про доми відпочинку та санаторії; ми — про степові простори, птахів, звірів, гадів та комах.
Нетерпляче чекаємо того часу, коли можна буде вийти з поїзда й поринути в принадні незнані простори нашого приморського степу.
А поїзд тим часом, вирвавшись з київської куряви та спеки, перетинає невеличку смужку прикиївського полісся. Пробігають одна по одній знайомі дачні місцевості. На плятформах поодинокі похмурі постаті запізнілих дачників: або відпустка припала на осінь, або з помешканням у Києві не гаразд.
За Фастовом починається лісостеп, з присадкуватими стіжками збіжжя, ожередами золотої соломи та синюватими стрічками лісу на обрії. На полях уже порожньо, а димарі цукроварень, зібравши навколо себе величезні валки підвід з буряком, у веселому гаморі готуються до виробництва.
Ми перетинаємо поперек мало не всю Україну. За Знаменкою на полях з'являються лани кукурудзи та соняшника, а на станціях гори кавунів та динь: щодалі більше, щодалі дешевше.
В одному селі — радіо. На школі стремить висока антена, а другий кінець дроту на церковній бані зав'язано. На дзвіниці незабаром, мабуть, не буде вже дзвонів, в церкві десьто буде кіно чи клюб, а баня теж до чогось придатна. Хай під-
