і кожен з них намагався скористатися чимсь цікавим, незвичайним, або просто цінним із скарбів заповідника.
Німці перші завдали шкоди: вони забрали коней та з воєнної голодовки порізали всіх свиней. Деникинці й врангелівці нищили худобу без жалю й без пуття, та ще забрали з собою майже все, і те, що забрали, розгубили потім по дорозі. Довелося робітникам заповідника їздити аж у Крим, збирати розкидану всюди худобу. Махновцям дуже подобалися зеброїди і вони забрали їх разом з рештою коней, побили та поїли багато рідкосних і дуже цінних птахів у зоопарку. Взагалі на екзотичних птахів та тварин улаштовували безжалісні полювання в заповіднику, а деникинці намагалися вигнати ввесь зоопарк у степ. Окремі представники персоналу заповідника, рискуючи життям, боронили ці цінності й зазнавали за те лиха.
Руйнування заповідника припинили тт. Ворошилов та Буденний. Зупинившись з своїм штабом у Чаплях, вони видали наказа про охорону всього майна й потім вдалися до Української Ради Народніх Комісарів та Наркомзему з пропозицією виголосити Чаплі заповідником.
Нова доба для Заповідника почалася 8 лютого 1921 року, коли Українська РНК видала декрет, за яким Чаплі (тоді ще Асканія) і 20 тисяч десятин землі було виголошено державним Заповідником, а через рік 8 березня 1922 року до Чаплів було прилучено ще 19.200 десятин — господарство Дорнбурґ. Таким чином, утворився єдиний масив загальною площею майже в 40 тисяч десятин, завдовжки 40, завширшки 18 верстов. З цього часу в Чаплях почалася нова доба мирного будівництва і наукового, і господарчого.
На сьогодні і наука, і господарство ще не розгорнулися на всю широчінь, але для розгортання роботи створено вже цілком реальні широкі перспективи. Творча робота перших років позначається блискучими наслідками. Для наукової роботи заповідника є безмежні можливості; чим скоріше їх використає наша наука, тим більше користи матиме наше господарство.
