У полудень степовий й пекучий, коли на небі ні хмаринки, вирушали ми степом до Дніпра, до Кахівки.
Прекрасний «Пірс» в руках у досвідченого шофера т. Тарасова не їхав, а летів рівним степовим шляхом, оточений курявою та маревами, простуючи на північний захід.
На цім боці степу села вже чепурніші, вже є важкі чорні смуги нової свіжої ріллі. По селах молотьба, в степу орють тракторами, готуються до сівби, чекають першого дощу.
Хочеться неодмінно простежити той переходовий момент, коли кінчиться степ і почнеться пойма Дніпрова.
От раптом, нічого не помічаючи оком, ви відчули, як авто пішов з степової рівнини вниз на схил. Ще трохи — і перед вами село, в якому більше вже зелені — садків, кущів, куди розкішніших ніж ті, що позаду.
Ще й ще степовий ляндшафт; ще й ще дурить вас марево й вкриває степовий пил.
