Давним давно дізналися, що на піску добре родить виноград.
Отож уже з кінця 70-х років минулого століття на Олешківських пісках поволі, зрідка, але з'являються виноградники. Властивості Олешківських пісків дуже сприяють розвиткові виноградництва. До того й виноград на піску абсолютно застережений від свого найстрашнішого ворога — філоксери. Знайшлися шукачі нових земель і нових галузей господарства; енергійні, завзяті люди осіли на піску. І поволі з великими труднощами, але певно — виноградництво починає ширитися там, де ще недавно буйний вітер вигравав страшними високими стовпами сухого піску, видував його й робив безплідним, ні до чого не придатним.
Перші спроби були, звичайно, важкі й здебільшого зовсім невдалі. Нові умови, непристосовані гатунки винограду, посуха, вітри й морози знищили не один виноградник, вбили енерґію не в одного відважного піонера виноградництва на Олешківських пісках.
Була сила силенна жертов, але то жертви були не даремні. Ціною тих жертов насамперед здобули досвід, випробували й добрали найпридатніші до даних умов сорти винограду, навчилися готувати й обробляти землю… Навіть більше: дійшли способу перемагати люті вітри та морози, хоча й платили за науку дорогою ціною. Почало виноградництво село Великі Копані, за Компанями — Челбаси. 1883 року до виноградництва береться Кахівка, 1889 — Основа, де виноградництво закладають швайцарці, виходці з села Шабо, Акерманського повіту, далі — Британи. За ці сорок років всі згадані пункти перетворилися на сталі, постійні осередки виноградництва, а Основа й Британи далеко відомі поза межами своєї околиці своїми чудовими садками з прекрасною фруктою. В Основі й Британах по культурних садках родить уже брусквина[1] до фунту вагою і до 10 сан. у діяметрі.
Ці виноградники й садки — є наслідок титанічної боротьби з ворожими силами природи: посухою, морозами, вітрами й
- ↑ Персики
