ті, хто провів ніч не в суворому лимані, а вдома на печі чи на постелі…
Якось непомітно, немов той уж, у гурт велично байдужих рибалок вдерся один чепурніше одягнений жвавий дядько. В руках у нього найяскравішими фарбами виблискує коробочка від мила «Теже» з махрою й папірцем. Він охоче з приємною міною передає її з рук до рук, ніби почастувати махрою — для нього справжня насолода. Ввесь час він посміхається, крутиться на всі боки, балакає заразом зо всіма, жартує.
Ловлю одним вухом уривки розмови й дізнаюся, що мова йде про рибу. Дізнаюся далі, що жартівливий дядько не репрезентує жодної організації, крім власної кишені. Так. Мова йде про рибу, і не про продаж навіть, а про крамоміну. Дядько міняє рибу на муку, але його пропозиції викликають загальне обурення:
— Іди до біса! За пуд риби взяти пуд твоїх тухлих висівок… Я ж не такий дурний, як був колись…
Коробочка з махрою подорожує по руках далі, а заміристий купець діє напевно: він розбиває гурт і починає розмови з кожним по-одинці. Через декільки хвилин справу розв'язано. Залишається непереборена тільки одна жінка, що вперто чистить рибу і не пристає на принадні купцеві пропозиції.
Отут наш дядько виявив свої здібності Цицеронові. Він почав з жартів і перейшов до залицяння. Його дотепи, пекучі й солоні, мов вода в лимані, аж лящать над вухом чорнобрової рибачки. На окремих слівцях його барвистої розмови спотикається навіть мій, до всього звиклий за дорогу олівець.
Цей «лицарь торгівлі» був не поганий психолог. За півгодини жартів і дотепів він забрав останню рибу, і берег швидко спорожнів.
— Хто це такий? — запитав я в одного дідка, що похмуро сидів осторонь на березі.
— Так це ж Самійлюк, — відповів той таким тоном, що стало соромно не знати, хто такий Самійлюк.
Проте, я наважився обережно запитати:
— А хто він, кооператор, чи що?..
— А вжеж… кооператор… Він завжди забираєв нас рибу і здає в кооператив.
