А покищо авто в степу ще велика новина, це один з яскравіших проявів нової радянської культури. На другому бігуні протистоїть автові віковічний звичайний тубільний засіб пересування степу — «можара», величезний — довгий, широкий і високий віз. Навантажена над усяку міру збіжжям чи соломою, можара більше скидається на «огрядний двоповерховий будинок, ніж на засіб пересування. Можара й авто — це старе й нове в степу.
Правда, що в степу коні всюди добрі — расові, високі, в гарному тілі; вони аж виблискують на сонці своїми чистими, здебільшого гнідими боками. Добрий, хазяйновито триманий молодняк теж зразу кидається в вічі. Степовик кохається в доброму коневі й дбайливо плекає його. Степ — це безперечно головний осередок для розвитку українського коня. Таких коней, звичайних для степу, ні в поліссі ні в лісостепу в селянському господарстві ви майже не побачите.
Але найкращий кінь — не конкурент автові. А особливо в степу, де шлях — це один рівний безконечний стіл, де авто без усяких перешкод і небезпеки йде найбільшою швидкістю. Авто в степу не знає на шляху кутів та поворотів: цілиною, незайманим степом женеться він навпростець у тім напрямку, що йому потрібний.
Важко уявити собі, яка доля чекає коня в нашім степу. Сьогодніші темпи тракторизації й колективізації повинні швидко знецінити доброго степового коня, як робочу худобу. Залишиться, мабуть, кінь високої якости, расовий рисак, потрібний для нашої армії.
Заповідник Чаплі прекрасно довів власною практикою колосальну вагу авта в степу. Чаплі загубилися серед степу: на віддалі сімдесят верстов від залізничної станції, за п'ятдесят з лишком верстов від Кахівки (на Дніпрі). Це ж сімдесят і п'ятдесят верстов від найближчого культурного осередку, від телеграфного й телефонного зв'язку з цілим світом. Сімдесят верстов степу… Руки опускаються, коли уявиш собі становище культурної людини в такому далекому ведмежому закуткові. Але заповідник завів цілий автомобільний парк, заповідник зв'язався телефоном з найближчими культурними осередками —
