За нами від Києва по обидва боки Дніпрові залишився багатющий край — правобережний і лівобережний лісостеп з родючою чорноземлею, з багатьома цукроварнями, з старими, вже цілком оформленими буряковими районами. Як і вся країна, український лісостеп по обидва боки річки вступає в реконструктивну добу. Технічно озброюється й колективізується сільське господарство, перебудовуються й будуються нові цукровари і, шириться площа під цукровим буряком. Але сьогодні не відчуваються ще ці процеси на Дніпрі. За ввесь час нашої подорожі ми зустрічали головним чином, пасажирські пароплави; вантажів Дніпром іде ще дуже мало. І от, переходячи від історії до економіки, треба сказати, треба підкреслити, що справа водяного транспорту у нас ще не розвинена, як слід, що вантажі, для яких Дніпро — найвигідніший шлях сполучення, ще його обминають. Зрозуміло, що цю справу зразу розрубає Дніпрельстан, але час уже, здається, готуватися до того зламного моменту, щоб він не захопив нас зненацька. Дніпрові хвилі даремно біжать з півночі на південь і чекають того потужного вантажообігу, що його може підняти й перекинути могутня Дніпрова течія,
Так, лісостеп увесь залишився позаду. Перед нами справжня степова місцевість, колишнє «дике поле», колишня територія кочовиків-татарів.
Уночі — здалека заграва; палахкотить полум'я й вогні над Кам'янським. Реве, грюкотить і якось особливо скрегоче велетень металюргійний завод, що на ньому працюють понад дванадцять тисяч робітників.
А ранком ми в Дніпропетровському. Це справжнє місто вугілля й металу. Це місто перше на Україні щодо питомої ваги пролетаріяту в загальній кількості людности. І от, коли поминути вугільну куряву й дрібний чорний пил, що осідає в горлі, в очах, на зубах, — у Дніпропетровському на кожному кроці, в кожному прояві зовнішнього життя відчуваєш центр, великий індустріяльний центр, та ще й найважливішої галузі важкої індустрії.
Це можна побачити і на зовнішньому вигляді міста, і його мешканців, а особливо відчути в темпах руху житття а в настро-
