Уявіть собі: сяє й гріє лагідне українське сонце, гуде-реве сивий довгобородий дід Ненаситець, загадково-сердито поглядають сиві круті скелі. Над скелями й водою літають великі чудернацькі птахи-баби, потривожені цим галасливим збіговиськом. А далі берегом, вузькими стежками, серед скель та круч ідуть і дзвенять кайданами раби. Переважно здорові, дужі чоловіки та вродливі молоді дівчата й жінки, бо тільки чоловіча сила й жіноча врода мали тоді ціну. Тільки їх, а не стару, безсилу каліч варто було возити так далеко на продаж.
Хто вони?… Це, очевидячки, була військова здобич — бранці й бранки, або просто віддані в рабство за тодішніми законами за борги чи за провини.
Ідуть похмурі раби і думають про те, що їх чекає. Продаж у неволю, важка праця, гніт та поневіряння.
Пестить землю сонце. Реве Ненаситець. Понуро ступають раби, оточені вартою. Дзвенять кайдани й точаться в похилених головах безсилі думки про волю, про помсту. В цей момент з нелюдським ревом і криком, немов якісь чорти, налітає на конях орда печенігів — трощать, колють, рубають, нищать.
І через декілька хвилин летять у дніпрові піняві хвилі голови недавніх веселих торговців господарів, що вперто боронили свій крам, а решта їх, закута вже поруч із своїми ще недавно рабами, а нині товаришами, ідуть похмуро по колючих степових просторах, кудись у безвість, у неволю…
Погодьтеся, що для такої картини не треба надто багато фантазії…
А тепер нам доведеться здорово стрибнути в напрямі від давнини до пізніших часів, і зупинитися на половині XVII століття.
Гільом Левассер де-Боплан належав до французьких «шукачів пригод», що за тих часів подавалися по щастя в нові недосліджені країни. Боплан, людина освічена, служив у польському війську, як старший капітан гарматник і королівський інженер. Він сімнадцять років прожив на Україні, будував селища й фортеці, воював з козаками, а потім, повернувшись додому, написав свого «Описа України», складав протягом восьми років мапи недосліджених земель і з уклінними присвятами підносив усе
