скромна. Вони залишаються спеціяльно, щоб викликати кілька співчутливих зідхань від туристів, ласих до старої запорозької романтики.
Із Бопланового опису видно, що він виїздив на південь тільки до фортеці, але з чужих слів він докладно й досить правдиво описує Дніпрові пороги, береги й острови аж до самого моря. Варто тут відзначити, що й за часів Бопланових, як він сам лише, «в околицях порогів подорож із сотнею, ба навіть тисячею чоловіка небезпечна; ціле військо мусить іти степом, та ще й добре вишиковане: бо татари, не маючи постійного житла на просторих дніпрових рівнинах, раз-у-раз мандрують тут з загонами по п'ять, шість ба навіть десять тисяч вершників».
Становище, як видно, мало чим змінилося за цілих сім століть, від Костянтина до Боплана. Дніпро й далі залишався великим торговельним шляхом, і ця жвава артерія, якою ввесь час пересувалися люди й крам, ввесь час притягала до себе шукачів легкої поживи, а таке зручне місце, як пороги, де подорожнім обов'язково треба було виходити на беріг, і далі було для них загрозливою пасткою.
Але незабаром становище починає змінятися радикально, саме з того часу, коли починається колонізація українських степів, коли Потьомкин, шукаючи нових просторів для цариці-коханки, незграбно і похапцем береться будувати «Новоросію». З цього довгого, але послідовного процесу варто відзначити кілька дат.
У 1775 році Текелій остаточно зруйнував Січ; у 1783 році до Росії приєднано Крим; у 1784 році починають будувати цілу лінію фортець, щоб оборонити новоздобуті степи від Туреччини й Польщі; того ж 1784 року Потьомкин наказує будувати на місці Запорізького селища Половиці, на крутих мальовничих дніпрових берегах, — місто Катеринослав, що мало уславити царицю на ввесь світ.
Ні Потьомкин, ні Катерина, звісно, і гадки не мали про вугільні й рудні поклади навколо цих місцевостей. Для них принадою були степові простори та Дніпро з його виходом у Чорне море, як прекрасний вигідний шлях і на Схід, і в Европу.
